Профілактика суїцидальної поведінки у дітей з порушенням інтелекту

 

Профілактика суїцидальної поведінки в учнів з порушеннями інтелектуального розвитку
 

 

«Людина, її життя і здоров’я честь і гідність,

недоторканість і безпека визнаються в Україні

 найвищою соціальною цінністю»

Конституція України

 

Сьогодні Україна ввійшла до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності (більше 20 самогубств на 100 тис. населення), тому проблема самогубства є особливо актуальною в освітньому просторі. Педагогам та батькам слід мати уявлення про ранні ознаки суїцидальних намірів, вміти їх розрізняти та запобігти можливій трагедії.

Основна роль у профілактиці суїцидальної поведінки належить шкільній психологічній службі.

Значною мірою поведінку розумово відсталих учнів визначає схильність до навіювання. Висока сугестивність призводить до того, що вони легко потрапляють під вплив інших людей. У стані навіювання такі діти можуть діяти навіть всупереч власним бажанням. В особистісному розвиткові дітей-олігофренів виявляється пригніченим етап боротьби мотивів, завдяки якому відбувається привласнення мотивів соціальної поведінки і надання їм більш високого статусу порівняно з безпосередніми імпульсивними прагненнями. Також в дітей з порушеннями інтелектуального розвитку порушене планування своєї діяльності. Вони не можуть передбачити результат власних дій. Перелічені характеристики є додатковим фактором ризику проявів суїцидальної поведінки в порівнянні з дітьми із збереженим інтелектом.

Водночас особистісна незрілість дітей-олігофренів зумовлює безпосередність спілкування. Учні не вміють приховувати своїх думок, почуттів, бувають вкрай відвертими з дорослими. Ці тенденції можна використати з метою профілактики суїцидальних тенеденцій.

 

З метою профілактики  суїцидальної поведінки психолог здійснює:

1.         Відвідування дитини вдома для з'ясування:

  •   умов проживання учнів, особливостей сі¬мейного виховання (визначення соціально-психологічного типу сім'ї);
  •   позиції дитини і ступеня задоволеності цією позицією.

При цьому необхідно звернути увагу на події в сім'ї, що відбувалися останнім часом, і їх можливу роль в суїцидонебезпечній ситуації в сім'ї. (Відвідування дитини вдома можуть також здійснювати соціальний педагога чи класний керівник).

2.         Виявлення на основі спостереження й експертного опитування педагогів, вихователів учнів схильних до аутоагресії.

3.         Проведення бесід психотерапевтичного характеру для актуалізації прагнення дитини бути кращою, зниження психоемоційного напруження й надання допомоги у вирішенні конфлікту.

4.         Корекційно-розвивальну та відновлювальну роботу, яка передбачає:

  •   корекцію емоційних порушень та патологічних рис характеру;
  •   запобігання психічним перевантаженням;
  •   зниження рівня тривожності;
  •   розвиток емоційної лабільності;
  •   формуваня позитивної «Я-концепції», підвищення самооцінки;
  •   розвиток комунікативних якостей, позитивної соціальної комунікації;
  •   стимуляцію особистісного зростання.

5.         Індивідуальне консультування батьків і педагогів для розкриття особистісних рис ди¬тини й попередження конфліктних ситуацій.

6.         Психологічну просвіту батьків та педа¬гогів через педагогічні читання, лекторії, батьківські збори тощо.

7.         Психопрофілактичну роботу, яка проводиться у двох напрямках:

  •   створення сприятливого психологічного клімату у школі й у кожному класі;
  •   виявлення «групи ризику», а саме учнів:
  •   з психопатичними виявами у поведінці, з патологією потягів, наявністю виразного, загостреного комплексу неповноцінності;
  •   з схильністю до делінквентної (протиправної) або адиктивної (наркотичної) поведінки;
  •   із сімей асоціальної спрямованості;
  •   із плинною деменцією.

 

Батькам та педагогам слід знати:

1.  Багато молодих людей, котрі закінчують життя самогубством, мали  спроби суїциду раніше.

2.  Деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: "Я не можу цього витримати", "Я не хочу більше жити", "Я хочу покінчити із собою". Часто вислови можуть бути замасковані: "Ви не повинні за мене турбуватись", "Я не хочу створювати вам проблеми", "Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду", "Вони дуже скоро пожалкують, коли я їх залишу" і т. п. Всі загрози повинні сприйматися серйозно.

3.  Відбуваються в дітей зміни в поведінці: наприклад, активні люди можуть стати замкнутими і заглибитись у себе; нерішучі люди можуть здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки.

4. Алкоголізм, наркоманія, зловживання токсичними препаратами – додаткові чиники, що схиляють учнівську молодь до суїциду.

5.  Той, хто вирішив здійснити самогубство, може роздавати власні речі.

6.  Ознаками суїцидальної поведінки можуть бути зміни у вживанні їжі, порушення сну, скарги  на соматичне нездужання (біль у животі, головні болі, постійна млявість); тривожність, неврівноваженість, втрата інтересу до діяльності; проблеми в школі, а саме –  пропуски уроків, емоційні вибухи, гіперактивність, агресивність, неадекватна поведінка з метою привернення уваги або досить тривале переживання горя після втрати когось.

7.  Бажання закінчити своє життя інколи проявляється в малюнках, у поезії, записах у щоденнику і т. п.

8. Раптові (неочікувані) стани ейфорії після тривалого депресивного стану можуть говорити про те, що учень відчуває полегшення від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.

 

Діагностичний інструментарій для виявлення суїцидальних тенденцій в учнів з порушеннями інтелекту:

1. Проективні методики («Фантастична тварина», «Кіне¬тичний малюнок сім'ї» Ю. Пачковський,  І. Корнієнко,  «Три дерева», «Дерево» (Д. Лампена), колірний тест Люшера, тест «Незакінчені речення», методика діагностики особистості Р. Жиля).

2. Дослідження самооцінки (за Т.Дембо, С.Рубінштейном).

3. Соціометричне анкетування.

4. Тест тривожності (Р. Тэммпл, В. Амен, М. Доркі).

5. Визначення властивостей нервової системи за психомоторними показниками (Теппінг-тест).

6. Тест САН (Самопочуття, активність, настрій).

7.  Тест навчальної тривожності (за методикою Філіпса).

8.  Оцінка рівня тривожності й схильності дитини до неврозу (О.Захаров ).

9.  Карта спостереження Скотта.

10. Опитувальник Дж. Тейлора (рівень тривожності).

11. Діагностика вад особистісного розвитку (ДВОР).

12. Дитячий опитувальник неврозів ДОН (В.В. Сєднєва).

13. Методика Р. Кеттела (риси характеру).

14. Моторна проба Щварцландєра.

 

Список літератури:

1.    Ілляшенко Т. Затримка психічного розвитку дітей: причини виникнення та корекція. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: Науково-методичний збірник / За ред. Н. Софій, І. Єрмакова та ін.. – К.: Контекст, 2000.

2.     Бітянова М. Р. Психолог у школі : зміст діяльності і технології / М. Р. Бітянова. – К. : Главник, 2007. – 160 с.

3.     Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Патопсихологія підліткового віку. – Главник, 2008. –  192 с.

4.     Синьов В.М., Матвєєва М.П., Хохліна О.П. Психологія розумово відсталої дитини: Підручник. – К.: Знання, 2008. – 359 с.

5.     Конституція України.

6.     www.suicide.org.