АКТУАЛЬНО

ГОЛОВНЕ МЕНЮ

На сайті:

На сайті 166 гостей та відсутні користувачі

Теоретичні засади технології проектно-впроваджувальної діяльності вчителя

Надруковано у виданні:

Мариновська О. Я. Теоретичні засади технології проектно-впроваджувальної діяльності вчителя / О. Я. Мариновська // Педагогіка формування творчої особистості у вищій школі і загальноосвітній школах : зб. наук. пр. / [редкол. : Т. І. Сущенко (голов. ред.) та ін.]. – Запоріжжя, 2011. – Розд. „Загальноосвітня школа”. – С. 314−319. – Вип. 20 (73).

Мариновська Оксана Яківна,

доктор педагогічних наук, професор,

завідувач кафедри менеджменту та освітніх інновацій

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТЕХНОЛОГІЇ

ПРОЕКТНО-ВПРОВАДЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

У статті розкрито теоретичні засади технології проектно-впроваджувальної діяльності вчителів, що передбачає застосування методу проектів для впровадження інновацій.

Ключові слова: технологія проектно-впроваджувальної діяльності, метод проектів, інновації.

В статье раскрыты теоретические основы технологии проектно-внедренческой деятельности учителей, что предполагает использование метода проектов для внедрения инноваций.

Ключевые слова: технология проектно-внедренческой деятельности, метод проектов, инновации.

The theoretic principles of the technology of the project-implementing activity of the teachers are described in the article. It expects the using of the method of projects for implementing innovation.

Key words: technology of the project-implementing activity, method of projects, innovation.

Постановка проблеми у загальному вигляді. В умовах реалізації інноваційних перетворень в освіті особливо значущою є проблема формування готовності вчителів до усвідомленого вибору, апробації, адаптації та впровадження інновацій у навчально-виховний процес школи. Вона обумовлена недостатньою розробленістю технологічного підходу щодо підготовки вчителів до застосування нововведень, організації їх науково-методичної та самоосвітньої роботи в міжкурсовий період.

Аналіз публікацій і досліджень, у яких започатковано розв’язання даної проблеми. Вирішуванню проблеми реалізації технологічного підходу як засобу модернізації освітньої галузі присвячено дослідження К. Баханова, І. Дичківської, Г. Селевка, А. Хуторського та ін., у яких ідеться про застосовування освітніх інновацій у навчально-виховному процесі школи. Дослідження проектної діяльності здійснювали Л. Ващенко, В. Гузєєв, В. Докучаєва, Л. Калініна, І. Осадчий та ін. Використанню методу проектів у методичній роботі присвячено праці Т. Гришиної, Л. Забродської, В. Логвіна, Л. Хоружої та ін. Розроблено різні види проектної діяльності, зокрема, проектно-технологічної, проектно-рефлексивної тощо. Однак питання стосовно проектно-впроваджувальної діяльності, технології її здійснення не було предметом спеціального педагогічного дослідження.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає в тому, щоб розкрити теоретичні засади технології проектно-впроваджувальної діяльності вчителя.

Виклад основного матеріалу дослідження. На підставі мисленнєвого експерименту з’ясовано сутність та структуру поняття „проектно-впроваджувальна діяльність”, яка складається з таких компонентів: проблематизація, цілепокладання, концептуалізація, прогнозування, моделювання, конструювання, програмування, планування й реалізація, моніторинг [2, с. 63−83]. Вони були покладені в основу проектування цілісного технологічного циклу впровадження інновацій. Якщо результатом проектування є проект, то його реалізація у науково-методичній роботі виступає технологією проектно-впроваджувальної діяльності, оскільки схоплює низку послідовних дій учителя, спрямованих на досягнення передбачуваного результату. Таку діяльність можна вважати технологічною.

Цілісність циклу полягає в тому, що визначені структурні компоненти поняття перебувають у тісному взаємозв’язку, обумовленому відповідною технологічною логікою формування готовності вчителів до проектно-впроваджувальної діяльності, метою і передбачуваним результатом якої виступає готовність суб’єкта до здійснення такої діяльності. Проектування такого циклу включає цільові орієнтири технології, концептуальні ідеї, технологічну логіку, зміст і структурні компоненти, опис кількісних та якісних показників відповідного технологічного продукту, як це пропонує фахівець у галузі проектування освітніх технологій Г. Селевко [5].

Технологія проектно-впроваджувальної діяльності – це конструювання процесу системного впровадження інновацій з використанням методу проектів у науково-методичній роботі, що забезпечує необхідний рівень готовності вчителів до застосування нововведень, виступає передумовою ефективності навчально-виховного процесу в школі.

Сутнісні ознаки технології проектно-впроваджувальної діяльності – це процес конструйований поетапно, чітко алгоритмізований через послідовність професійних дій суб’єктів діяльності, суворо регламентований технологічною логікою підготовки вчителів до впровадження інновацій, проектований на технологічний продукт заданої кількості та якості відповідно до критеріїв та показників визначених рівнів готовності вчителів до здійснення такої діяльності.

Специфічні ознаки технології обґрунтовують особливості поліфункціонування поняття „проектно-впроваджувальна діяльність” у різних сферах професійно-трудової діяльності, оскільки таку технологію можуть використовувати не тільки вчителі, але й керівники шкіл, методисти закладів післядипломної педагогічної освіти, викладачі. Вони апробують технологію проектно-впроваджувальної діяльності, адаптують до конкретних умов та впроваджують у практику роботи.

Модифікація будь-якої інновації – це її видозміна, що характеризується появою нових ознак, властивостей у конкретних умовах функціонування за збереження сутності, обумовлена особливостями її персоніфікації суб’єктами професійної діяльності. Розглянемо один з модифікаційних варіантів технології проектно-впроваджувальної діяльності, що застосовується вчителями.

Цільові орієнтири технології – розвиток професійного потенціалу вчителя як інтегрованого показника готовності до проектно-впроваджувальної діяльності.

Концептуальні ідеї. Проектно-впроваджувальна діяльність учителя передбачає: самостійне виявлення, осмислення та вирішення найбільш значущих професійних проблем з допомогою освітніх інновацій; морально відповідальний вибір нововведення для застосування у навчально-виховному процесі; реалізацію регіональних науково-методичних проектів упровадження інновацій, що забезпечують цілеспрямовану підготовку до здійснення проектно-впроваджувальної діяльності; розробку та реалізацію власного проекту впровадження інновацій; апробацію, адаптацію та впровадження інновації у формі одного з модифікаційних варіантів її застосування; персоналізацію впроваджуваної інновації, котра інтегрується у методичну систему вчителя, узгоджується з його образом світу; технологізацію педагогічного досвіду на основі впроваджуваної інновації; розширення його прав та свобод, саморегулювання професійної діяльності, що підвищує рівень персональної відповідальності за якість освіти учнів.

Технологічна логіка ґрунтується на взаємозв’язку та взаємообумовленості змісту і структурних компонентів поняття „проектно-впроваджувальна діяльність”, які визначають послідовність етапів здійснення такої діяльності:

перший – проблемно-пошуковий – самостійне виявлення проблеми у професійній роботі (проблематизація, цілепокладання);

другий – науково-дослідницький – обґрунтування шляху її розв’язання з використанням освітніх інновацій (концептуалізація, прогнозування);

третій – практико-орієнтований – розроблення персонал-технології досягнення передбачуваного результату (моделювання, конструювання персонал-технології);

четвертий – упроваджувально-результативний – упровадження цієї технології у практику (програмування, планування й реалізація, моніторинг).

Як показує практика, локальний та епізодичний характер упровадження інновацій часто супроводжується порушенням технологічної логіки проектно-впроваджувальної діяльності. Наприклад, учитель на відкритому уроці демонструє застосування інновації (четвертий етап), реалізуючи розроблений поурочний план технологічного уроку (третій), а тоді починає осмислювати власні професійні дії (другий). Як результат, з’ясовує „ефективність” нововведення, його здатність вирішувати конкретні проблеми у професійній роботі (перший). Досить часто він приходить до висновку, що інновації не є ефективними, бо не забезпечують досягнення мети. А чи була ця мета задана вчителем? Якими критеріями він керувався при виборі нововведення? На нашу думку, необхідно формувати готовність учителів у закладах післядипломної освіти до проектно-впроваджувальної діяльності, зокрема, рекомендувати їм розробляти та реалізувати власні проекти впровадження інтерактивного навчання, технології розвитку критичного мислення тощо, як одну з ефективних форм самоосвіти у міжкурсовий період.

Зміст і структурні компоненти проекту впровадження інновації.

Технологічний паспорт проекту: тип – інноваційний; вид – науково-методичний; цільове призначення – упровадження інновації (педагогічна технологія, методика, нові форми і методи навчання, виховання); тривалість (короткотривалий, середньої тривалості, довготривалий); розробник проекту.

Перший – проблемно-пошуковий етап технології:

проблематизація – передбачає самостійне з’ясування та опис вчителем важливої проблеми у професійній роботі, яка вирішуватиметься з допомогою інновацій, які є експериментально перевіреними та апробованими. Обираючи їх, учитель керується такими критеріями: нововведення повинно бути здатним вирішувати стратегічні державні завдання реформування змісту освіти, технологічно сумісним щодо розв’язання конкретної проблеми практики;

цілепокладання – орієнтує на визначення мети та завдань проекту. Так, мета проекту – формування готовності до проектно-впроваджувальної діяльності, зокрема, до впровадження конкретної інновації. Завдання повинні схоплювати такі блоки – „теорія”, „практика”, „власний досвід” упровадження інновації та „продукт” професійної роботи вчителя. Наприклад, зібрати та систематизувати теоретичний матеріал про інновацію, що впроваджується; ознайомитись з досвідом роботи колег, які її застосовують, самому апробувати, адаптувати та впровадити новацію в практику; узагальнити та систематизувати власний педагогічний досвід упровадження інновації; розробити методичні рекомендації з проблеми (дидактичний матеріал до уроків тощо).

Другий – науково-дослідницький етап технології:

концептуалізація – забезпечує самостійне осмислення вчителем теорії та практики впровадження інновації. Адже на практиці часто має місце ситуація, коли вчитель-новатор „знає, що робить, а що робить – не знає”. Тальки згодом він з’ясовує цільове призначення інновації, її концептуальні ідеї, технологічну логіку та прогнозований результат (технологічний продукт). На нашу думку, доцільно замислитися над цим ще тоді, коли тільки він починає освоювати нововведення. Тож, концептуалізуючи майбутню професійну діяльність учителя, рекомендуємо йому провести дослідницьку роботу, щоб описати теоретичну модель нововведення за визначеними вище параметрами та досвід його упровадження, опираючись на передовий педагогічний досвід учителів з даної проблеми, кращий досвід свої колег;

прогнозування – орієнтує на осмислення сутності нововведення, самостійне обґрунтування доцільності його застосування у роботі. З цією метою необхідно в описі проекту зазначити прогнозовані якісні та кількісні показники продуктивності застосування інновації, очікувані результати для учнів та вчителів. Наприклад, якісними показниками технології особистісно орієнтованого уроку [4] є розвиток суб’єктності школяра, а кількісними – збільшення кількості учнів, які вміють самостійно ставити цілі і їх досягати, є відповідальними та активними суб’єктами навчальної діяльності. Зазначимо, осмислення сутності інновації є однією з умов її науково обґрунтованого вибору й подальшого ефективного застосування. Очікуваним результатом буде успішне розв’язання тієї важливої проблеми у професійній роботі вчителів, зазначеної ними в описі компонента „проблематизація”.

Третій – практико-орієнтований етап технології:

моделювання – передбачає розроблення персоналізованої моделі впровадження інновації. Вона може бути описовою, або у формі структурно-логічної схеми, яка презентує один з модифікаційних варіантів упровадження інновації конкретним учителем, відбиває взаємозв’язок його індивідуальної педагогічної майстерності із загальною технологією. Учитель не розробляє нововведення, а моделює процес його застосування з позицій методики викладання конкретного предмета, адаптуючи до конкретних умов практики;

конструювання персонал-технології – передбачає поетапну розробку вчителем технологічних етапів системного застосування нововведення, орієнтує на осмислення власного педагогічного досвіду, його технологізацію з допомогою інновації, що застосовується. Конструювання як специфічний вид діяльності вчителя є рефлексивним за суттю, бо сприяє осмисленню власних професійних дій щодо апробації, адаптації та впровадження інновації, результатом якого є розроблення персонал-технології професійної діяльності педагога. Наприклад, учитель здійснює самоаналіз навчальної програми, підручника тощо (перший етап); прогнозує місце технологічних уроків у системі уроків за календарно-тематичним плануванням (другий); розробляє поурочні плани, методичні рекомендації (третій) та ін. Зазначимо, конструювання – це створення реального об’єкта за певною моделлю. „Воно являє такий рівень деталізації, який має технологічний характер діяльності й забезпечує досягнення результату” [1, с. 8].

Четвертий – упроваджувально-результативний етап технології:

програмування – орієнтує вчителя на визначення етапів реалізації проекту впровадження інновації у часовій перспективі;

планування й реалізація – конкретизує систему заходів реалізації етапів проекту. Рекомендуємо укладати план у формі таблиці, зазначаючи конкретний зміст роботи вчителя, час виконання заходів та прогнозовані результати. Систему заходів доцільно укладати щорічно, аналізуючи поточні результати реалізації проекту. Оперативні цілі та конкретні заходи не доцільно визначати чітко наперед у довготривалій перспективі та діяльнісному просторі, як пише С. Подмазін, що дає можливість і робить необхідним постійний покроковий самоаналіз роботи, спрямований на досягнення передбачуваного результату;

моніторинг – передбачає відстеження якості реалізації проекту впровадження інновації. З цією метою вчитель здійснює самодіагностику, самоаналіз готовності до проектно-впроваджувальної діяльності [3, с. 152–160], а з другого – навчальних досягнень учнів, їх вихованості та розвитку особистісних якостей з урахуванням специфіки впроваджувальної інновації. За результатами реалізації проекту можна робити висновок про ефективність упровадження інновації.

Проектно-впроваджувальна діяльність дає відповідь на питання як системно вводити інновації в навчально-виховний процес школи. Традиційний підхід обмежується укладанням плану заходів самоосвіти, що співвідноситься тільки з одним із компонентів четвертого етапу запропонованої технології. Така діяльність не сприяє осмисленню власних професійних дій, розвитку проектної культури учителя.

Висновки. У статті розкрито зміст і структуру поняття „проектно-впроваджувальна діяльність” й відповідну технологію здійснення такої діяльності вчителем. У наступних публікаціях розкриємо систему проектно-впроваджувальної діяльності в інституті післядипломної педагогічної освіти, специфіку застосування даної технології методистами. Як показує практика, готувати вчителів до застосування технології проектно-впроваджувальної діяльності доцільно шляхом залучення їх до роботи за даною технологією як суб’єктів навчального процесу в післядипломній освіті, що схоплює цілісний технологічний цикл системного впровадження інновації різними категоріями науково-педагогічних працівників.

Література

1. Інформаційно-методичне забезпечення проектно-технологічної діяльності вчителя : [наук.-метод. посіб.] / Забродська Л. М., Онопрієнко О. В., Цимбалару А. Д., Хоружа Л.Л. ; за ред. А. Д. Цимбалару, О. В. Онопрієнко. – Х. : Основа, 2007. – С. 120. – (Б-ка журн. „Управл. школою”; вип. 6).

2. Мариновська О. Я. Формування готовності вчителів до проектно-впроваджувальної діяльності: теорія і практика : [монографія] / Оксана Яківна Мариновська. – Івано-Франківськ : Симфонія форте ; Полтава : Довкілля-К, 2009. – 500 с.

3. Мариновська О. Методика векторного аналізу професійного потенціалу як системного показника готовності вчителя до проектно-впроваджувальної діяльності / Оксана Мариновська // Освіта і управління : наук.-практ. журн. – 2006. – Число 3 – 4. – Т. 9. – С. 152–160.

4. Подмазин С. И. Личностно ориентированное образование: Социально-философское исследование : [монография] / Сергей Иванович Подмазин. – Запорожье : Просвіта, 2000. – 250 с.

5. Селевко Г. К. Энциклопедия образовательных технологий : в 2 т. / Герман Константинович Селевко. – М. : НИИ образовательных технологий, 2006. – (Серия „Энциклопедия образовательных технологий”). – Т. 1. – 2006. – 816 с.

Поняття «проектно-впроваджувальна діяльність»: сутність, специфіка, особливості поліфункціонування

Нажруковано у виданні:

Мариновська О. Я. Поняття „проектно-впроваджувальна діяльністьˮ: сутність, специфіка, особливості поліфункціонування / О. Я. Мариновська // Педагогіка формування творчої особистості у вищій школі і загальноосвітній школах : зб. наук. пр. / [редкол. : Т. І. Сущенко (голов. ред.) та ін.]. – Запоріжжя, 2011. – Розд. „Теоретичні основи сучасної педагогіки та освіти”. – С. 189−196. – Вип. 19 (72).

Мариновська Оксана Яківна,

доктор педагогічних наук, професор,

завідувач кафедри менеджменту та освітніх інновацій

ПОНЯТТЯ «ПРОЕКТНО-ВПРОВАДЖУВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ»:

СУТНІСТЬ, СПЕЦИФІКА, ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІФУНКЦІОНУВАННЯ

У статті розкрито сутність, специфіку та особливості поліфункціонування поняття „проектно-впроваджувальна діяльність”.

Ключові слова: післядипломна педагогічна освіта, проектно-впроваджувальна діяльність, інноваційна діяльність.

В статье раскрыта сущность, специфику та особенности полифункционирования понятия „проектно-внедренческая деятельность”.

Ключевые слова: последипломное педагогическое образование, проектно-внедренческая деятельность, инновационная деятельность.

The article deals with the problem of the investigation of the main point, the specific character, the peculiarities of the polyfunctioning of the meaning “project- implementing activity”.

Key words: In-Service Teacher Training education, project-implementing activity,innovation activity.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Проектно-впроваджувальна діяльність є особливо актуальною в умовах модернізації освітньої галузі. Як феномен проектної культури в освіті, вона задає напрям трансформації найновіших досягнень науки в практику, створює необхідні умови для підготовки конкурентоспроможного педагога, орієнтованого на життєствердний образ світу, необхідність змін у період інноваційного розвитку суспільства.

Аналіз публікацій і досліджень, у яких започатковано розв’язання даної проблеми. Проектність культури задає векторну спрямованість модернізації національної системи освіти, ураховуючи соціально-педагогічні передумови – соціоекономічну нестабільність, ринкову економіку, екологічну кризу, посилення ролі педагогіки та етнопедагогіки в розробці стратегії життєствердного суспільства, формування образу світу вчителя, здатного приймати виклики ХХІ століття, працювати в нових соціокультурних умовах. Освіта, як своєрідне відображення соціально-економічного та культурно-історичного розвитку держави, має цілепокладаючий характер, вона виступає ідеальним образом інтегрованого результату діяльності теоретиків і практиків, своєрідним проектним баченням майбутнього України в умовах глобалізації.

Модернізація національної системи освіти обумовлює потребу розробки нових шляхів трансформації досягнень науки в практику, зокрема, у системі післядипломної педагогічної освіти. Як справедливо зазначає В. Кремень, „система цінностей та норм освітньо-педагогічного процесу носить культурно-історичний характер. Тому методологічно безплідними та хибними є позитивістські пошуки надісторичних раз і назавжди даних стандартів, норм та ідеалів освітнього процесу. Поступово втрачається сенс педагогічної діяльності, напрацьований на попередньому щаблі історичного розвитку (виокремлено нами. – О. М.). В освітянському просторі помітні спроби пошуку нового сенсу педагогічної діяльності, які ґрунтуються на нових засадах, адже стара система норм та стандартів вже не відповідає сучасним реаліям, а нова ще тільки формується” [5, с. 24].

Концепція розвитку післядипломної педагогічної освіти (автор Т. Сущенко), як стратегічний напрям інноваційних перетворень у системі перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів [9, с. 23−27], орієнтована на особистість як творця, носія нових якостей і ролей у всіх вимірах суспільного і духовного розвитку. „Змінюються цілі, завдання, функції загальноосвітньої школи, її призначення. Освітні заклади, які працюють на майбутнє, мають прийняти інші пріоритети (виокремлено нами. – О. М.). І за своє сутністю, і за змістом роботи вони повинні стати не предметними, а особистісними, орієнтованими на людську індивідуальність, на найвищу культуру людських взаємин” [9, с. 23].

Практична реалізація даного положення в нових соціокультурних умовах вимагає формування нової проектної культури вчителя, яка формуватиметься за логікою розвитку варіативної мотиваційно-смислової освіти. Остання „апробує нові шляхи виходу з різних невизначених ситуацій в культурі і розкриває перед особистістю спектр можливостей щодо вибору своєї долі. <…> Варіативна освіта розуміється як процес розширення можливостей компетентного вибору особистістю життєвого шляху і саморозвитку. Метою варіативної освіти є формування такої картини світу у спільній взаємодії з дорослими і однолітками, – пише А. Асмолов, – яка б забезпечила орієнтацію особистості у різних життєвих ситуаціях, у тому числі в ситуації невизначеності” [1, с. 8]. У системі післядипломної педагогічної освіти Т. Сущенко розглядає педагогічний процес як „цілеспрямовану й керовану співтворчість викладачів і слухачів, яка ґрунтується на несподіваному висвітленні багатоваріантних, оптимальних і оригінальних педагогічних завдань і рішень” [9, с. 25].

На нашу думку, одним з варіантів реалізації стратегічних державних завдань реформування змісту освіти є підготовка вчителів у закладах післядипломної педагогічної освіти до проектно-впроваджувальної діяльності, що виступає складовою педагогічної інноватики. Доцільність уведення даного поняття обумовлена проектуючою, програмуючою роллю науки стосовно людської діяльності, яка „полягає в тому, що наука активно продукує ідеальні плани нових типів людської діяльності, відкриваючи тим самим такі її перспективи, які не виникають без науки або поза наукою” [7, с. 20–21]. Варто підкреслити, що розвиток сучасної педагогіки у багато чому обумовлюється визнанням як об’єктивної реальності факту множинності варіантів вирішення однієї і тієї ж педагогічної проблеми. С. Кримський пише про варіативне поле можливих реалізацій проекту як множину варіантів здійснення проектування [6, с. 142].

Отже, проектність як феномен професійно-педагогічної діяльності суб’єктів інноваційних перетворень виступає передумовою виникнення нових видів проектної діяльності, зокрема, проектно-технологічної (Л. Забродська, О. Онопрієнко, А. Цимбалару, Л. Хоружа, С. Ящук, Л. Онищук та інші), проектно-рефлексивної (П. Лернер та інші), проектно-впроваджувальної. Їх об’єднує педагогічне проектування, результатом якого виступає проект. У такий спосіб метод проектів виступає формою відображення проектної культури в освіті.

У ході здійснення зазначених вище різних видів проектної діяльності вчитель виступає у ролі співтворця педагогічної культури, бо наділений здатністю продукувати нові знання, норми, ідеали, ідеї та гіпотези, образи професійно-педагогічної діяльності та поведінки тощо. Він на практиці реалізує проекти, відбиті на рівні нормативно-правової бази інноваційного розвитку освіти, розроблені в ході фундаментальних та прикладних досліджень (теорії, інноваційні технології тощо), як суспільно і особистісно значущі моделі професійної діяльності. Однак учені вказують на локальність застосовування результатів фундаментальних і прикладних досліджень, обмеженість використовування освітніх інновацій у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів. Це зумовлює потребу технологізації підготовки вчителів до впровадження новітніх досягнень науки в практику.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає в тому, щоб розкрити сутність, специфіку та особливості поліфункціонування поняття „проектно-впроваджувальна діяльність”.

Виклад основного матеріалу дослідження. „Основу і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості” [3, с. 22]. Інноваційну та проектно-впроваджувальну діяльність поєднує те, що вони мають на меті „оновлення педагогічного процесу”, засобами „внесення новоутворень”. Однак, інноваційна діяльність не зводиться тільки до застосування інновацій, а охоплює і процес їхнього розроблення, дослідно-експериментальної перевірки та апробації, тоді як проектно-впроваджувальна дає відповіді на питання: які „новоутворення” вибирати та як їх ефективно „вносити” в педагогічний процес.

Якщо інноваційна діяльність є процесом уведення інновацій у навчання, виховання та управління загальноосвітнім навчальним закладом, що охоплює повний „життєвий цикл” педагогічної інновації [2, с. 18], то проектно-впроваджувальна – заключні стадії даного циклу, а саме: усвідомлений вибір, апробацію, адаптацію та впровадження інновацій, експериментально перевірених та рекомендованих до застосування. Таким чином, проектно-впроваджувальна діяльність є типом інноваційної, оскільки передбачає цілеспрямований, планований та керований процес формування готовності вчителів у післядипломній освіті до впровадження найновіших досягнень науки в практику.

С у т н і с т ю проектно-впроваджувальної діяльності є те, що метод проектів виступає технологією впровадження освітніх інновацій, яка реалізується у роботі з дорослими в міжкурсовий період та на курсах, охоплюючи повний андрагогічний цикл.

П р о в і д н а і д е я проектно-впроваджувальної діяльності така: готувати вчителів до проектно-впроваджувальної діяльності доцільно шляхом залучення їх до реалізації цієї діяльності в умовах, коли процес підвищення кваліфікації здійснюється в максимально короткий термін, поєднуючи його з міжкурсовим періодом науково-методичної роботи. Таким чином, реалізуючи розроблені методистами та викладачами інституту регіональні науково-методичні проекти впровадження інновацій, педагоги набувають професійного досвіду самостійного розроблення та реалізації відповідних проектів. Як зазначає Т. Сущенко, „для гармонійного засвоєння педагогічних знань необхідний досвід спільної з викладачем творчої діяльності й система мотивованих соціально-ціннісних ставлень до нового педагогічного знання (виокремлено нами. – О. М.)” [9, с. 25].

Учителі здійснюють добір інновацій для впровадження на основі розроблених критеріїв, застосовують метод проектів у науково-методичній роботі як технологію проектно-впроваджувальної діяльності, формуючи образ світу вчителя, орієнтованого на необхідність змін щодо реалізації стратегічних завдань модернізації освітньої галузі, з одного боку, а з іншого – їм потрібно забезпечити вільний, морально відповідальний вибір освітніх інновацій як засобу вирішування конкретних проблем практики. Розширюючи права і свободи вчителя, підвищуємо рівень його персональної відповідальності за результати професійної роботи. За таких умов проектно-впроваджувальна діяльність здійснюватиметься не з примусу, а буде усвідомленою необхідністю вчителя як суб’єкта інноваційних перетворень в освіті. Така спрямована самоорганізація професійної діяльності педагога на впровадження інновацій буде внутрішньо узгодженою з об’єктивною потребою суспільства й держави в новій якості освіти.

Таким чином, утілення провідної ідеї проектно-впроваджувальної діяльності забезпечує системність науково-методичного супроводу впровадження інновацій, створює необхідні передумови ефективної трансформації результатів фундаментальних та прикладних досліджень, зокрема, освітніх інновацій на рівнях змісту освіти, педагогічних технологій, нових форм і методів навчання і виховання у площину практичної реалізації. Наша ідея ґрунтується на розумінні того, що „навчання вчителя не повинно зводитись до набуття знань і вмінь, воно насамперед має розвивати здатність свідомо управляти своїми професійними діями, вказувати шляхи до досягнення передбачуваної гідної педагогічної мети (виокремлено нами. – О. М.), що висувається, на онові прийнятих суспільством ідеалів і цінностей і з якими вони співвідносять свій життєвий шлях у цілому” [9, с. 26].

Реалізуючи регіональні науково-методичні проекти як технологію проектно-впроваджувальної діяльності, учителі мають усвідомлювати запропоновані критерії відбору освітніх інновацій. По-перше, нововведення повинно володіти високим проектним потенціалом (здатністю) щодо реалізації стратегічних державних завдань реформування змісту освіти, по-друге, бути технологічно сумісним щодо вирішення конкретних проблем у професійній роботі, що сприяє задоволенню фахових потреб і запитів педагогів.

С п е ц и ф і к а проектно-впроваджувальної діяльності на відміну від інноваційної полягає в наступному. Педагоги:

залучаються до реалізації системи розроблених методистами, викладачами інституту післядипломної педагогічної освіти регіональних науково-методичних проектів упровадження інновацій, що забезпечують науково-методичний супровід проектно-впроваджувальної діяльності вчителів в курсовій підготовці та науково-методичній роботі в міжкурсовий період;
навчаються та набувають досвіду укладання власних науково-методичних проектів упровадження інновацій у ході реалізації подібних проектів, розроблених працівниками закладів післядипломної освіти, що забезпечує розвиток професійного потенціалу вчителя як суб’єкта здійснення такої діяльності;
застосовують розроблені критерії вибору інновацій та відповідну технологію проектно-впроваджувальної діяльності, що забезпечує усвідомлений підхід до вибору нововведень, їх апробації, адаптації та застосування;
моделюють освітнє середовище учнів відповідно до реалізації стратегічних державних завдань модернізації освітньої галузі.

Ефективність педагогічного проектування, результатом якого виступає проект упровадження інновації, „обґрунтовують процеси „практизації” теоретичних розробок, заповнення гносеологічного інтервалу між теорією і практикою інтегрованою практико-теоретичною діяльністю (виокремлено нами. – О. М.)” [6, с. 136]. Одним із її видів є проектно-впроваджувальна діяльність, оскільки розроблена вченими інновація (програма, підручник, технологія, методика тощо) виступає у формі проекту для практичного втілення. Таким чином, проектування процесу практичного застосування інновації педагогом – це розроблення „власного проекту” інновації у специфічній формі методичної розробки поурочного плану заняття або виховного заходу. Адже у ході апробації, адаптації та впровадження теоретична модель інновації персоналізується, виступає як один з можливих модифікаційних варіантів для практичного застосування.

Ефективність процесу впровадження освітніх інновацій залежить від готовності вчителів до здійснення відповідної діяльності, тому метод проектів виступає технологією проектно-впроваджувальної діяльності. Отже, ми розрізняємо поняття „проект” як результат педагогічного проектування інновації ученими, практиками та „проект” як технологію (метод проектів) проектування процесу впровадження інновації, у результаті якої формується готовність учителя до проектно-впроваджувальної діяльності.

По суті, проект – це проблема, яка потребує свого вирішення з допомогою плану. „У житті, у різних сферах діяльності людина повинна не тільки вирішувати поставлені і сформульовані кимось проблеми, але і вміти їх самостійно виявляти і визначати як ціль діяльності. Як зазначив відомий психолог С. Л. Рубінштейш, „перша ознака мислячої людини – це вміння бачити проблеми там, де вони є”. Проблемне бачення дає можливість „схопити” суперечність, іноді конфліктуючі сторони вивчаючого, розуміти її складність, сприймати динаміку, глибше проникати, таким чином, у сутність явищ. Воно створює передумови для обґрунтованого передбачення” [4, с. 38].

П о н я т т я „проектно-впроваджувальна діяльність”. На підставі мисленнєвого експерименту нами з’ясовано його сутність та структуру [8, с. 36–44]. Це – діяльність технологічна за своє суттю, оскільки передбачає самостійне виявлення проблеми в професійній роботі, обґрунтування шляхів її розв’язування з використанням освітніх інновацій, розроблення персонал-технології досягнення передбачуваного результату, упровадження цієї технології у практику.

Використання поняття „персонал-технологія” обґрунтовується потребою персоніфікації професійної роботи вчителя, зокрема, щодо впровадження інновацій. Це зміст особистісно орієнтованого навчання дорослих, що вказує на один з можливих модифікаційних варіантів застосування інновації на практиці конкретним педагогом з метою досягнення передбачуваного результату. Як пише С. Кримський: „множинність варіантів персоніфікованої інформації (думок) не послабляє, а посилює творчий потенціал пошуку найбільш ефективного шляху до звершення поставленої мети” [6, c. 132]. Таким чином персонал-технологія, з одного доку, відбиває рівень індивідуально-виконавської майстерності вчителя, а з другого – технологізує педагогічний досвід суб’єкта проектно-впроваджувальної діяльності в ході апробації, адаптації та впровадження нововведення.

На нашу думку, саме спроектована вченими інновація є „проектом майбутнього”, а метод проектів[1] – оптимальною технологією його практичного втілення, що моделює освітнє середовище учнів відповідно до реалізації стратегічних державних завдань модернізації освітньої галузі. Ефективність даного процесу полягає в готовності вчителів до здійснення системного підходу до впровадження інновацій шляхом розроблення та реалізації науково-методичних проектів, що передбачають свідомий та науково обґрунтований вибір нововведення, апробацію та застосування на практиці. Здійснення проектно-впроваджувальної діяльності забезпечує випереджувальний розвиток системи освіти, зокрема, інноваційний розвиток школи.

Специфіка проектно-впроваджувальної діяльності не зводиться тільки до з’ясування її спільних і відмінних рис у порівнянні з інноваційною. Її обґрунтовують особливості поліфункціонування поняття у різних сферах професійно-трудової діяльності. Як показує практика, проектно-впроваджувальну діяльність можуть здійснювати не тільки вчителі, але й керівники шкіл, методисти закладів післядипломної педагогічної освіти, викладачі, тому що інновації уводяться не тільки в навчально-виховний процес, управління школою, але й педагогічний процес закладів післядипломної педагогічної освіти тощо.

О с о б л и в о с т і поліфункціонування поняття „проектно-впроваджувальна діяльність”. Множинність варіантів її розгортання суб’єктами професійної діяльності відображено на рівні поліфункціонування поняття. Якщо суб’єктом такої діяльності виступає вчитель, то мова йде про застосування методу проектів як технології впровадження інновацій у навчально-виховному процесі, керівник школи – в управлінській діяльності, а керівник методичного об’єднання зосереджує увагу на формах науково-методичної роботи, самоосвіти вчителів, методист інституту післядипломної педагогічної освіти, районного (міського) методичного кабінету, інформаційно-методичного центру – на системі проектно-впроваджувальної діяльності, технології формування готовності вчителів до її здійснення тощо.

Концептуалізація варіативності в тлумаченні поняття „проектно-впроваджувальна діяльність” обґрунтована науковими уявленнями щодо сформованості образу світу в конкретної людини (Н. Завалова, Є. Климов, О. Леонтьєв, Б. Ломов, А. Наришкін, В. Пєтухов, В. Пономаренко, С. Смирнов), що є передумовою й результатом проектно-впроваджувальної діяльності. Образ світу – це особистісно значуща система знань суб’єкта діяльності, цілісність знань про реальність, вихідний пункт і результат будь-якого пізнавального процесу, взаємодії особистості зі світом (В. Ільченко). Образів світу стільки, скільки і людей, тому одним з чинників типізації є професійно-трудова діяльність, зокрема вчителя, керівника школи, методиста та ін. Саме специфіка їхньої роботи (Є. Климов) відображає одну з граней поняття „проектно-впроваджувальна діяльність” як цілісного утворення.

Отже, ми розглядаємо проектно-впроваджувальну діяльність як поліфункціональне поняття, оскільки вона здійснюється різними категоріями керівних, педагогічних та науково-педагогічних працівників. Так, методисти, викладачі інституту виявляють проблеми у професійні роботі вчителів. Вони розробляють регіональні науково-методичні проекти, з допомогою яких здійснюється цілеспрямована підготовка вчителів до проектно-впроваджувальної діяльності. Ми не можемо позбавити педагога права здійснювати морально відповідальний вибір нововведення, тому у визначенні поняття підкреслюємо це.

Реалізуючи розроблені проекти, паралельно здійснюється підготовка вчителів до проектно-впроваджувальної діяльності, пояснюються критерії відбору інновацій. Якщо педагог їх усвідомлює, керується ними у роботі, то він реалізує розроблені нами проекти, розробляє на їх основі свої, адаптує до потреб практики. Це забезпечує успішне розв’язання стратегічних державних завдань реформування освіти, враховуючи потреби і запити вчителів у вирішенні конкретних проблем практики.

Висновки. У статті висвітлено сутність, специфіку та особливості поліфункціонування поняття „проектно-впроваджувальна діяльність”. У наступних публікаціях розкриємо відповідну технологію здійснення такої діяльності.

Література

1. Асмолов А. В мире вариативного образования / А. Асмолов // Витольд Альбертович Ясвин. Образовательная середа: от моделирования к проектированию. – [2-е изд., испр. и дополн.]. – М. : Смысл, 2001. – С. 4–6.

2. Даниленко Л. Менеджмент інновацій в освіті / Лідія Даниленко. – К. : Шкіл. світ, 2007. – 120 с. – (Б-ка “Шк. світу”).

3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : [навч. посіб.] / Ілона Миколаївна Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.

4. Загвязинский В. И. Педагогическое творчество учителя / Владимир Ильич Загвязинский. – М. : Педагогика, 1987. – 160 с.

5. Кремень В. Г. Національна освіта як соціокультурне явище / Василь Григоро-вич Кремень // Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). – К. : Грамота, 2003. – С. 20–25.

6. Кримський С. Б Запити філософських смислів / Сергій Борисович Кримський.– К. : Парапан, 2003. – 240 с.

7. Лекторский В. А. Диалектика практики и теории / Владислав Александрович Лекторский, Владимир Сергеевич Швырев // Вопросы философии. – 1981. –№ 11. – С. 12–24.

8. Мариновська О. Я. Мисленнєвий експеримент як метод побудови теоретичної моделі поняття „проектно-впроваджувальна діяльність” / Оксана Яківна Мариновська // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова : зб. наук. пр. / ред. кол. О. Г. Мороз, Н. В. Гузій та ін. – К. : НПУ, 2007. – Розд. 1. – С. 36–44. – (Серія 16. „Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики” ; вип. 7).

9. Сущенко Т.І. Концепція розвитку післядипломної педагогічної освіти / Тетяна Іванівна Сущенко // Післядипломна освіта в Україні : міжгалузевий науково-освітній журнал. – 2007. – № 1. – С. 23–27.

[1] Метод проектів як технологію прийнято класифікувати за сферою застосування, зокрема, навчальні, виховні, управлінські проекти. Різновидом останніх є науково-методичні, специфіку яких схоплює проектно-впроваджувальна діяльність, що передбачає застосування методу проектів з метою системного впровадження освітніх інновацій.

Теорія і практика впровадження інновацій у післядипломній освіті: розвиток професійної компетентності вчителя

Надруковано у виданні:

Мариновська О. Теорія і практика впровадження інновацій у післядипломній освіті: розвиток професійної компетентності вчителя / Оксана Мариновська // Обрії : наук.-пед. журнал. – 2013. – № 1 (36). – С. 27–31.

Мариновська Оксана,

доктор педагогічних наук, професор,

завідувач кафедри менеджменту та освітніх інновацій

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ

У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ОСВІТІ:

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

У статті розкривається питання здійснення науково-методичного супроводу впровадження інновацій у післядипломній освіті, що забезпечує розвиток професійної компетентності вчителів.

Мариновская Оксана. Развитие профессиональной компетентности учителя: теория и практика внедрения инноваций в последипломном образовании. В статье рассматривается вопрос научно-методического сопровождения внедрения инноваций в последипломном образовании, что способствует развитию профессиональной компетентности учителей. Ключевые слова: инновации, научно-методическое сопровождение, внедрение, компетентность, готовность.

Мета: розкрити питання практичного використання технологій науково-методичного супроводу впровадження інновацій у післядипломній освіті з метою розвитку професійної компетентності вчителів.

Проблема трансформації найновіших наукових досліджень у практику завжди була і залишається актуальною, оскільки потребує не тільки науково-методичного забезпечення інноваційної діяльності вчителів, але й постійного їх науково-методичного супроводу. Саме від якості останнього залежить рівень сформованості готовності педагогів до апробації, адаптації та впровадження інновацій, розвитку їхньої професійної компетентності та інноваційної культури. Це актуалізує потребу не тільки розроблення нових технологій науково-методичного супроводу у післядипломній освіті, але й осмислення досвіду їх апробації та використання на практиці.

Аналіз наукової літератури засвідчив наявність широкого кола досліджень, у яких розкрито теоретичні засади підготовки педагогічних працівників до різних видів професійної діяльності (науково-дослідницька, пошукова, експериментальна тощо) у системі післядипломної освіти (Л. Даниленко, Г. Єльникова, І. Жерносєк, Н. Клокар, О. Козлова, О. Мариновська, Н. Протасова, В. Семиченко, Т. Сорочан та ін.), однак питання науково-методичного супроводу інноваційної діяльності є недостатньо розробленим.

З метою розвитку професійної компетентності педагогів у процесі інноваційної діяльності працівниками Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти застосовуються відповідні технології науково-методичного супроводу (Таблиця 1), що синергетично узгоджуються з традиційною моделлю підготовки педагогів до інноваційної діяльності.

Таблиця 1

Технології науково-методичного супроводу інноваційної діяльності

Науково-методичний супровід інноваційної діяльності	Автор-розробник (відповідальні)	Форми науково-методичної роботи, технології
Традиційна модель підготовки педагогів до інноваційної діяльності	Зав. кафедр, лабораторій	Творчі групи, семінари-практикуми, майстер-класи тощо
Система проектно-впроваджувальної діяльності	О. Мариновська, зав. лабораторій	Регіональні науково-методичні проекти впровадження інновацій
Програмно-цільовий підхід до впровадження інновацій	О. Барабаш, Н. Попович	Регіональні програми впровадження інновацій
Технологія поетапного науково-методичного супроводу впровадження інновацій	О. Мариновська, А. Дутчак, Л. Мінда	Регіональна програма роботи опорних закладів з інноваційної діяльності, технологія
Технологія консалтингового науково-методичного супроводу впровадження інновацій	О. Мариновська, Н. Попович	“Віртуальна кафедра педагога-новатора”: технологія організації самостійної роботи в системі підвищення кваліфікації

Система проектно-впроваджувальної діяльності [2, с. 28–32] в інституті передбачає формування готовності педагогів до впровадження інновацій з використанням методу проектів. Провідна ідея проектно-впроваджувальної діяльності така: готувати вчителів до проектно-впроваджувальної діяльності доцільно шляхом залучення їх до реалізації цієї діяльності в умовах, коли процес підвищення кваліфікації здійснюється в максимально короткий термін, поєднуючи його з міжкурсовим періодом науково-методичної роботи. Таким чином, реалізуючи розроблені методистами та викладачами інституту регіональні науково-методичні проекти впровадження інновацій, педагоги набувають професійного досвіду самостійного розроблення та реалізації відповідних проектів.

Регіональні проекти реалізують на практиці концепцію стратегічного методичного менеджменту інновацій у системі проектно-впроваджувальної діяльності закладу післядипломної освіти. Остання включає такі структурні компоненти: цільовий (формування готовності вчителів до вибору інновацій, їх апробації, адаптації та впровадження); змістовий (програма з педагогічної інноватики, спецкурси, науково-методичні проекти впровадження інновацій); організаційно-технологічний (технологія проектно-впроваджувальної діяльності, що передбачає впровадження інновацій з використанням методу проектів); аналітико-прогностичний (технологія векторного аналізу готовності вчителів до проектно-впроваджувальної діяльності, технологічне портфоліо, технологія векторного аналізу уроку (виховного заходу), технологія векторного моделювання передового педагогічного досвіду, науково-методичне забезпечення технології моніторингу готовності вчителів до впровадження педагогічних технологій у системі роботи обласних (районних) семінарів-практикумів); суб’єкт-суб’єктний (методичні рекомендації щодо створення умов для розвитку та самореалізації учителя як суб’єкта проектно-впроваджувальної діяльності).

Технологія проектно-впроваджувальної діяльності передбачає розроблення і реалізацію науково-методичного проекту впровадження інновації. Повний опис проекту – це мисленнєвий конструкт майбутніх професійних дій методиста ОІППО, що в річному плані ОІППО представлений через етап планування заходів (семінари, творчі групи, тренінги тощо). Адже тільки готовий до проектно-впроваджувальної діяльності працівник інституту може підготувати до здійснення такої ж діяльності методиста Р(М)МК(Ц), ІМЦ, керівника районного (міського) методичного об’єднання, творчої групи, учителя-новатора.

Проектна діяльність методистів ОІППО спрямована та підготовку педагогів-андрагогів, розвиток їх професійної компетентності до впровадження інновацій на рівнях змісту освіти та педагогічних технологій: нового Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти (проекти “Педагог-андрагог”, “Інноваційна культура”, “Громадянська культура”, “Компаративістика” − лабораторія суспільно-гуманітарних дисциплін); нового Державного стандарту початкової загальної освіти (проекти “Держстандарт ПЗО”, “Освітня галузь “Технології”, “Освітня галузь “Природознавсьво” − лабораторія дошкільної і початкової освіти); Основних орієнтирів виховання учнів 1−11 класів ЗНЗ (проект “Виховні системи ЗНЗ” − лабораторія національного виховання); інклюзивної освіти (проект “Інклюзивна освіта” − лабораторія організації і управління освіти) тощо.

Технологія поетапного науково-методичного супроводу впровадження інновацій. В основі розробленої теоретичної моделі концептуальна ідея бенчмаркінгу, що передбачає перманентний і систематичний пошук, упровадження кращих педагогічних практик щодо апробації, адаптації та впровадження педагогічних технологій, методик та моделей навчання, виховання, які сприятимуть створенню необхідних організаційно-педагогічних умов для інноваційного розвитку закладу освіти, формуванню його привабливого іміджу, підвищенню конкурентоздатності в умовах ринкової економіки. Розроблено положення про опорний заклад з інноваційної діяльності. З метою розвитку професійної компетентності педагогів сплановано роботу опорних закладів за відповідною технологічною логікою: перший етап – маркетинговий супровід, другий – консалтинговий, третій – координаційний, четвертий – моніторинговий (Таблиця 2).

Таблиця 2

Технологія поетапного науково-методичного супроводу впровадження інновацій

Науково-методична програма “Реалізація особистісно зорієнтованого підходу в освітньо-виховному процесі дошкільного закладу”
Науково-методична тема: Реалізація особистісно зорієнтованого підходу в освітньо-виховному процесі дошкільного закладу
Назва інновації(ій): Упровадження Програми всебічного розвитку дитини “Крок за кроком”
Автор-розробник(и) інновації(ій): Кірстен А. Хансен, Роксейн К. Кауфманн та ін.
Опорний заклад з інноваційної діяльності: ДНЗ № 1 “Калинонька” Івано-Франківської міської ради
Цільова аудиторія: Вихователі дошкільних навчальних закладів, керівники опорних дошкільних навчальних закладів області
Технологічний етап	Зміст діяльності	Основна форма	Місце проведення	Термін проведення	Відповідальні (за участі)
І етап – маркетинговий супровід	Виявлення та пропагування кращих педагогічних практик щодо впровадження інновацій	Майстер-клас	ДНЗ № 1 “Калинонька” Івано-Франківської міської ради	Лютий	Л. Мінда, Т. Голей
ІІ етап – консалтинго-вий супровід	Забезпечення систематичного науково-методичного консультування з проблеми	Науково-методичне консультування	ОІППО	Березень – квітень	Л. Мінда, Т. Голей
ІІІ етап – координацій-ний супровід	Створення організаційно-педагогічних умов для поширення кращих педагогічних практик	Педагогічні мости	ОІППО	Жовтень	Л. Мінда, методисти Р(М)МК(Ц), ІМЦ, Т. Голей
ІV етап – моніторинго-вий супровід	Цілеспрямований збір, аналіз та узагальнення даних про результативність роботи; підготовка науково-методичних рекомендацій щодо оптимізації діяльності закладів освіти з проблеми	Інтернет-конференція	ОІППО	Листопад	Л. Мінда, Т. Голей

Технологія консалтингового науково-методичного супроводу впровадження інновацій реалізує на практиці андрагогічну модель інтерсуб’єктного навчання. Цільове призначення технології – організувати самостійну навчально-пізнавальну діяльність педагогів щодо формування їхньої готовності до впровадження педагогічних інновацій. Технологізація процесу самостійної роботи здійснюється у форматі “віртуальної кафедри педагога-новатора” [3, с. 131−137].

Рисунок 1

“ВІРТУАЛЬНА КАФЕДРА ПЕДАГОГА-НОВАТОРА”:

технологія організації самостійної роботи у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників

Основна форма консалтингового супроводу впровадження інновацій – це науково-методичне консультування, що здійснюється педагогічними працівниками у режимі on-line та of-line спілкування з науковцями та методистами інституту відповідно до річного плану роботи ОІППО. Консультування здійснюється з питань розроблення та реалізації науково-методичних проектів (програм) упровадження інновацій, планів самоосвіти, застосування діагностичного інструментарію, підготовки до постійно діючої виставки педагогічних інновацій, майстер-класів педагогів-новаторів, авторських творчих майстерень учителів, форуму педагогічних інновацій, тижня управлінця та початкової освіти, укладання мультимедійних презентацій, написання докурсових завдань, власних методичних розробок, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду тощо з проблеми науково обґрунтованого вибору, апробації, адаптації та впровадження інновацій.

Таблиця 3

Консалтинговий науково-методичний супровід упровадження інновацій

№ з/п	Зміст консалтингового супроводу (назва інновацій, автор-розробник)	Форма консалтинго-вого супроводу	Консультаційні дні (термін проведення)	Відповідальні
1	Технологія “Створення ситуації успіху” (А. Бєлкін)	Науково-методичне консультування у режимі on-line та of-line спілкування	П’ятниця	С. Худецька
2	Технологія розвитку критичного мислення (ЧПКМ)		П’ятниця	Н. Уманців
3	Технологія фізичного виховання дітей (М. Єфименко)		Середа	Л. Мінда
4	Технологія розвитку творчої особистості (Г. Альтшуллера)		Середа	Н. Бабій
5	Технологія особистісно орієнтованого уроку (С. Подмазін)		Понеділок	І. Лучків
	та інші (усього 72)

Розкриємо досвід роботи окремих лабораторій інституту з даного питання [4].

Лабораторія суспільно-гуманітарних дисциплін (Н. Уманців) презентувала на Всеукраїнській нараді-семінарі напрацьований досвід (2005−2012 роки) методичного менеджменту інновацій у системі проектно-впроваджувальної діяльності. Роботу узагальнено у збірнику науково-методичних матеріалів з проблеми підготовки педагогів до реалізації змістових ліній Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти [5], зокрема, подано теоретичні матеріали на допомогу вчителю, методичні рекомендації працівників ОІППО, Р(М)МК(Ц), МЦ, розробки технологічних уроків (технологія особистісно орієнтованого уроку, технологія навчання як дослідження, розвитку критичного мислення, проектна, інтерактивна, інтегрована технології навчання, методика компаративного аналізу, метод неформальної європейської освіти “Оксфордські дебати” та ін.), нетрадиційних уроків (“Урок-віртуальна екскурсія”, “Урок-гра”) вчителів-методистів, описи передового педагогічного досвіду (занесеного до обласної картотеки ППД), досвід розроблення та застосування учителями програмних педагогічних засобів (“РЕДактор”), реалізації педагогами-андрагогами – керівниками районних (міських) методичних об’єднань технології проектно-впроваджувальної діяльності (проект “Інтерактивне навчання”). Методистами лабораторії проведено низку заходів, зокрема, творчі групи керівників районних (міських) методичних об’єднань учителів іноземної мови, історії та правознавства щодо впровадження технології проектно-впроваджувальної діяльності, технології моніторингу впровадження інноваційних технологій у системі роботи обласних (районних, міських) семінарів-практикумів; за наслідками реалізації проекту “Обдаровані діти” здійснюється підготовка до друку збірника науково-методичних матеріалів з досвіду інноваційної діяльності; розроблено і постійно поновлюються веб-сторінки: “Сторінка вчителя словесності”, “Іноземні мови”, “Учителю правознавства”, “Історія” тощо. Заслуговує уваги робота лабораторії щодо аналізу технологічних продуктів проектно-впроваджувальної діяльності як типу інноваційної, що забезпечує моніторинговий супровід упровадження інновацій.

Лабораторія дошкільної і початкової освіти (С. Юсипчук) здійснюють науково-методичний супровід інновацій у системі проектно-впроваджувальної діяльності, зокрема, готують учителів початкових класів до застосування технології проектно-впроваджувальної діяльності, технології векторного аналізу уроку, технологічного портфоліо, технології векторного аналізу готовності учителя до проектно-впроваджувальної діяльності. Ефективним є програмно-цільовий підхід до впровадження системи “Розвивальне навчання” Д. Ельконіна – В. Давидова (О. Барабаш). Упродовж 2006−2012 р. лабораторія працювала над такими науково-методичними проблемами: “Методичний менеджмент інновацій у системі проектно-впроваджувальної діяльності в закладах післядипломної педагогічної освіти”, “Проектно-впроваджувальна діяльність як модель самоменеджменту педагога”, “Науково-методичний супровід розвитку професійних компетентностей педагога”. У співпраці з працівниками кафедр реалізується сім регіональних науково-методичних проектів: “Інтегративна освіта” (2009−2012), “Педагогічна майстерність” (2010−2012), “Самоменеджмент інновацій” (2009−2012), “Педагоги Східної Галичини ХХ ст.” (2011−2012), “Етнопедагогіка. М. Стельмахович: діалог із сучасністю” (2011−2012). Своєрідним підсумком роботи лабораторії є організація проведення кожного року тижня початкової освіти області та форуму педагогічний інновацій працівників відділів (управлінь) освіти райдержадміністрацій (міськвиконкомів), відповідальних за стан початкової освіти, керівників методичних об’єднань, учителів початкових класів, метою якого є підвищення рівня педагогічної майстерності вчителів щодо реалізації компетентнісного підходу в навчально-виховному процесі початкової школи засобами педагогічних інновацій. Так, до програми ІV обласного форуму педагогічних інновацій було включено пристендові доповіді, презентації творчих майстерень учителів (номінація “Системи” − програма впровадження психолого-педагогічної системи “Розвивальне навчання” Д. Ельконіна – В. Давидова (Н. Голинська, учитель початкових класів, заступник директора Калуської ЗОШ І–ІІІ ст. № 7 Калуської міської ради); номінація “Програми” (варіативна складова змісту початкової освіти) – науково-методичний проект “Навчальний курс “Цікава економіка” (авт. Л. Кашуба) (С. Вовчак, учитель початкових класів Старокосівської ЗОШ І–ІІІ ст. Косівської районної ради); номінація “Технології” − науково-методичний проект “Технологія проектного навчання”: проект “Гуцульська математика” (О. Стеф‘юк, учитель початкових класів Верховинської ЗОШ І−ІІ ст. Верховинської районної ради); науково-методичний проект “Інформаційно-комунікаційні технології” (Т. Виноградова, учитель початкових класів Попельницької ЗОШ І−ІІІ ст. Снятинської районної ради); номінація “Методики” − науково-методичний проект “Методика “Навчання у русі” О. Дубогай (О. Бойчук, учитель початкових класів Нижньовербізької ЗОШ І−ІІІ ст. Коломийської районної ради). У рамках форуму було організовано педагогічну виставку, що передбачала презентації учасниками форуму технологічних портфоліо, науково-методичних проектів упровадження інновацій, технологічних карт векторного аналізу готовності до проектно-впроваджувальної діяльності, векторного аналізу уроку тощо, зокрема, науково-педагогічний проект “Росток” (авт. Н. Пушкарьова), навчальний курс “Права дитини” (авт. А. Мовчун, І. Харсіка), навчальний курс “Риторика” (авт. В. Науменко, М. Захарійчук); технології проектного навчання і виховання, технологія “Створення ситуації успіху” (авт. А. Бєлкін), технологія учнівського портфоліо, інтерактивні технології (авт. О. Пометун, Л. Пироженко), технологія “Колективні творчі справи” (авт. І. Іванов), ігрові технології; методика читання Едигея та ін. У другій половині дня учасникам форуму було запропоновано взяти участь у таких майстер-класах: казкотерапія (Л. Гаврильчук, учитель початкових класів Надвірнянської ЗОШ І–ІІІ ст. № 4 Надвірнянської районної ради); фітбол: методика оздоровчої фізичної культури (авт. Аквіліно Касані, Джоан Мауер) (М. Насадик, учитель початкових класів Хотимирської ЗОШ І−ІІ ст. Тлумацької районної ради). Підсумком роботи форуму був “круглий стіл” з проблеми “Науково-методичний супровід упровадження інновацій: з досвіду роботи методистів ОІППО, Р(М)МК(Ц), ІМЦ”.

Лабораторія національного виховання (О. Фляк) працює над реалізацією регіональних науково-методичних проектів “Моделі виховних систем ЗНЗ” та “Інститут класного керівника”. Як результат, розроблено та апробовано варіативні моделі виховних систем загальноосвітніх навчальних закладів, ініційовано та проведено обласні конкурси “Модель виховної системи загальноосвітнього навчального закладу”, “Модель учнівського самоврядування”; розроблено й апробується модель виховної системи класу. Упроваджуються такі технології, моделі виховної роботи: проектне виховання, колективні творчі справи, технологія особистісно орієнтованого виховання (авт. І. Бех), інтерактивні методи, модель учнівського самоврядування та ін.; нові технології методичної роботи – технологія проектно-впроваджувальної діяльності та векторного аналізу готовності педагогів до проектно-впроваджувальної діяльності та ін.

Як показала практика, станом на 2012 рік у закладах освіти області упроваджується 65 інновацій, які застосовують 1295 кращих педагогів-новаторів, керівників закладів освіти; науково-методичними працівниками інституту застосовуються різні технології науково-методичного супроводу інноваційної діяльності, що узгоджуються між собою, забезпечують необхідні умови для спрямованої самоорганізації професійної діяльності педагогів [1, с. 26−40], формування їхньої готовності до впровадження інновацій, розвиток професійної компетентності та інноваційної культури.

Література

1. Єльникова Г. В. Адаптивне управління: сутність, характеристика, моніторингові системи : колективна монографія / Г. В. Єльникова, Т. А. Борова, О. М. Касьянова, Г. А. Полякова та ін. / за заг. ред. Г. В. Єльникової. – Чернівці : Технодрук, 2009. – 572 с.

2. Мариновська О. Науково-методичний супровід упровадження педагогічних інновацій: сутність, специфіка, орієнтири реалізації // Рідна школа : наук.-пед. журнал. – 2012. – № 8−9. – С. 28–32.

3. Мариновська О. Я. Технологія організації самостійної роботи в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників / Оксана Яківна Мариновська / Вісник післядипломної освіти : зб. наук. пр. / Ун-т менеджменту освіти НАПН України ; ред. кол. : О. Л. Ануфрієва [та ін.]. – Вип. 7(20) / гол. ред. В. В. Олійник. – К. : АТОПОЛ, 2012. – Розд. „Педагогікаˮ. – С. 131−137.

4. Науково-методичний супровід інноваційної діяльності Івано-Франківським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти: з досвіду роботи : [наук.-метод. зб. / наук. ред. Т. Сущенко, О. Мариновська, Р. Зуб’як]. – Івано-Франківськ : Супрун В. П., 2012. – 591 с.

5. Урок словесності: реалізація змістових ліній Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти : зб. наук.-метод. матер. / упор. Н. Уманців, Я. Козленко, С. Худецька ; наук. ред. О. Мариновська. – Івано-Франківськ : Супрун В. П., 2012. – 270 с.